на військову силу Росії, почав свідомо або несвідомо вести політику ліквідації державних форм, в яких вилилось було самоозначення українського народу.
Таким чином стихійний клясовий рух працюючих мас був затемнений національним моментом і йому не дали розвинутись в диктатуру пролєтаріяту і бідного селянства. Ці шари українського пролєтаріяту і півпролєтаріяту, які активно боролися за радянську владу, оказалися відкиненими від її будівництва тою національно-економічною політикою, яка вкінці дістала назву „руссотяпська“, а місто української радянської влади настала російська окупаційна.
Це привело до національного роздору серед працюючих мас, до загострення національної боротьби, до відірвання влади від мас, до деморалізації пролєтаріяту і до стихійного повстанчого руху проти окупаційної влади, навіть з боку цих елєментів, які щойно боролися за радянську владу, і які в своїй новій боротьбі виставляли гасло независимости української радянської республіки; півпролєтаріят села при спочуттю значної частини пролєтаріяту міста виповняв ряди цего руху. Такий стан після первістних успіхів червоних військ надзвичайно скріпив відпорність недобитої дрібноміщанської шовіністичної демократії, зорґанізованої коло Директорії, яка поправлялася від нанесених
