Та вона й біжить:
„Біжу, лечу, мій синочку!
Пісок очі забиває,
Очерет ноги підкошує,
Бистра вода не пускає“.
От, прибігла та з себе шкуру скинула і нагодувала дитинку. Парубок одніс дитинку, вона до суток ізнов і спить. Тоді пан його і питає: — „Що се значить“, каже, „що ти оце понесеш дитину гуляти, та й не плаче?“
Так він давай йому признаваться: — „Що ж?“ говорить, „твоя, пане, жінка побігла козою.“
От вони й пішли вдвох. Парубок і кличе її:
„Ой рись-коза! твій син плаче.
Твій син плаче, їсти хоче.“
Вона й біжить:
„Біжу, лечу, мій синочку!
Пісок очі забиває,
Очерет ноги підкошує,
Бистра вода не пускає“.
Прибігла, скинула з себе шкуру, взяла дитинку та так плаче! — „Тепер“, каже, „моя дитинонько, в-останнє побачимось, а то далеко вже поженуть мене, не почую, як будуть кликати“.
А пан узяв та й укинув її шкуру в огонь. Як затріщить шерсть! а вона й почула та в кущ: немає шкури! Тоді пан кереєю її накрив, і пішли додому, та й живуть із нею. А баба втекла.
