Сторінка:Масляк Володимир. Аристократи. 1896.pdf/70

ЕПІЛЬОҐ.

---

Минуло два роки. Над селом Т… стояла чарівна погода чудової весни. Знов дім о. Мелїтона потопав білими стїнами своїми в морю зеленї, закрашеної білим цьвітом дерев. На приходстві була тьма гостий, бо о. Мелїтон спросив всїх сусїдів на день радости. В городци перед рундуком маяли гарні легонькі сукнї жінок і панночок, бо всї вийшовши з церкви, де кінчила ся служба божа, стали віддихати сьвіжим повітрєм. На майданї при церкві стояв гук народу, бо хто не дістав ся до неї, слухав тут гомону відправи. А вона як раз скінчила ся. На дзвінници ударено в великий дзвін, нарід став виходити з церкви і ставав в довгу витягнену улицю. За струєю народу вийшла процесия з хором, а відтак духовенство в сьвітлих ризах. Попереду йшли парами молодші пан-отцї, за ними старші а в останній парі йшов о. Мелїтон з ново-поставленим деканом. За духовенством йшов ще один пан-отець, але він був одним з наймолодших. Се був Тосьо. Прибраний в той найкрасший фелон, що в нїм о. Мелїтон правив звичайно воскресну утреню, серед урочистого сьпіву хору дяків і духовенства обійшов три рази довкола церкву, окропляючи весь нарід сьвяченою. За Тосем слїд-в-слїд йшла з сьозами радости в очах панї Мария, Тосева мати, а поруч неї з правого боку панї Ганна, а лїворуч Тосева жінка. Не була нею Зоня. О. Мелїтон розставши ся так з родиною о. Софрона і вернувши до дому, оповів Тосеви, лиш те, що було найконечнїйшим. Тосьо після того вже до Шумяча не їздив. Але о. Мелїтон не пустив хлопця від себе. Сюди привіз він і єго матїр, а розважаючи своїми радами, своїм гумором Тося, поти возив єго поміж люди, аж винайшов для него на жінку безпритульну сироту по сьвященику. Тосьо послухав врештї вуйка, пішов з нею