а знав і те, що панї-мати зажадала від доньки послуху під загрозою відмови материнського благословенства, і що Зоня за Тосем дуже банує.
О. Мелїтон вже справдї кипів від гнїву. Оповіданє шляхтича було явним доказом крутарства тих, що їх домови він честь віддав своєю прихильностию. Забажав одної хвилї явити ся в тій хатї і перед лицем тої родини з терпким словом правди. Рад був отже звістцї парубка, що місток готовий. Треба було однак Нєзґодї подякувати. З дальшої бесїди довідав ся, що в Шумячи сего року була недорода на бараболї, а п. Ян став тим дуже журити ся.
— Но, но, добродїю, не журіть ся. І я ваш суcїд — якось на те порадимо, у мене, славити Бога, урожай на бульбу добрий.
— Дякую, дуже дякую, дай вам Боже прожити за добре слово і ласку, але ради Бога, ще раз прошу не видайте мене з секрету! — говорив п. Нєзґода супроводжаючи пан-отця з алькира до cїний. Тут стояли вже конї готові до дальшої дороги.
— Ну, Гриню, з Богом! Здорові були п. Янє!
— Кланяюсь до стіп ваших, — розпрощував ся п. Ян з від'іжджаючим пан-отцем, тримаючи капелюх в одній руцї а в другій — люльку набиту єго тютюном.
За хвильку бричка о. Мелїтона затуркотїла по справленім містку і виїхала на шлях по тім боцї ярку.
З порядку знов нинїшний день мав бути для о. Софрона днем феральним. Імость перебувши вчорашного дня панську слабість, міґрену, лютила ся від самого ранку, гримаючи на вcїх, хто був лишень в хатї. О. Софропови обірвало ся за те, що вчора взяв мало за похорон війтової невістки, дяка виганьбила за привіз злого мяса з місточка, а сей подякував єґомостеви за службу. Сам о. декан посварив ся в церкві з старшими братами, бо підозрівав їх, що по нинїшних поминках не принесли вcїх хлїбів з церкви. Коло полудня ставало в хатї вже якось сумирнїйше. Перебраний перед роком за льокая свинопас став накривати стіл
