Тосьо не дав довго на себе ждати, бо таки другої днини привіз єго сусїдський пан-отепь, що́, заїхавши до Бережан за орудками, стрів ся тут з Тосем і по знакомости та чемности взяв єго з собою та привіз до о. Мелїтона. Сердечно і з певним співчутєм привитали Тося. На єго лици знати було ту журбу, що аж прозирала смутком і занепокоєнєм. О. Мелїтон ледво позволив Тосеви розгостити ся і вже взяв єго на допити, бо лист не пояснював подробиць. Тосьо розказував все як слїд, а з єго оповіданя вийшло справдї те, чого о. Мелїтон найбільше побоював ся.
— Зразу, — говорив Тосьо, — усе було добре. Менї здавало ся, що старі глядять на мене з дня на день красшими очима. Чим день ставав я свобіднїйшим в їх хатї, бо зразу кождий мій приїзд до їх дому не видавав ся менї не милим. Правда, було й таке, що о. Софрон запускав ся зі мною в довші розмови, неначе хотїв прозріти на скрізь кожду мою думку, а я не скривав ся. По своїй отвертости говорив я з ним все щиро, розбирав з ним навіть наші народні справи, але бачив, що ся сторона моїх поглядів якось неконче єму була милою. Часом заявляв він навіть докази свого невдоволеня, коли я, от як і з вами, вуйку, заходив ся роз'яснити єму дорогу конечну нашого народного відродженя. Такі не порозуміня я вважав все дрібницями тим більше, що я заєдно серед таких розмов оминав усе, чим би єго міг вразити. Опро че я був рад, коли ті розмови кінчили ся хочби і найскорше. Старого не пересьвiдчиш, а мене тягло шнурком до Зонї, бо я єї справдї щиро люблю і я доконав ся, що й вона мене любить.
— Що-ж зайшло однак, коли нагло так вони вcї перемінили ся?
— Певно не знаю. Перед Різдвом Богородицї виїхав я на весїлє свого товариша в сторони Бучача; забавивши тут з тиждень і відтак вернувши, побачив я в них вcїх велику переміну. Лучались менї особливо від старшого брата Зонї часті докори, бо він з виразним цинїзмом називав мене „хлопоманом“ та „Україною", — не помогло, що Зоня нераз хотїла єго схаменути, а обоє старі з того часу за кождий раз, як бувало приїду, чим раз явнїйше почали показувати свою неохоту. І Зоня вже не тота, що була. Нема у неї вже тих доказів сердечности, хоч я бачу, що вона силкує ся на таке
