— Не маємо против вашого свояка нїчого, не будемо з ним жити, лиш наша дочка.
При вечері запили навіть могорич старим вином, але не так лучало ся о. Мелїтонови, як він сватав синів своїх cycїдів та знакомих, коли то родичі панни за єго ласку і прихильність до них не знали, де єго посадити, не знали, чим єго угостити. Все-ж однак о. Мелїтона в cїй справі потїшали cї обставини. Найперше знав він, що в домі загорілих аристократів нїколи не було того тепла, що́ звичайно аж ллєть ся з руських сердець доказами сердечної гостини, а відтак знаючи любов Зонї — в нїй власне бачив запоруку доброго кінця в Тосевій справі. Він був певний, що Зоня, нахилившись серцем до Тося, і раз з ним повязана словом, приреченя свого нїколи не змінить.
О. Мелїтон надїяв ся з дня на день запросин на веcїлє, бо перший раз, відколи старостив він молодим людям, від'їхав з дому декана, не знаючи речинця. Полюбивши Тося щиро, бажав о. Мелїтон показати ся на єго весїлю як слїд; по другій „Матцї Божій“ їздив навіть до Львова з жінкою полагодити орудки, як раз лишень по причинї сподїваного весїля. Панї Ганна купила для себе дуже гарну сукню і дуже гарні дарунки весїльні, що їх обоє мали вручити молодим в дни вінчаня. О. Мелїтон купив нову упряж на конї, казав бричку наново оббити, а для свого візника придбав новий капелюх і панський батіг.
— Нехай знає декан, — говорив о. Мелїтон до жінки, як вона стала счислювати показну суму видатків, — що й о.Мелїтон неабиякий піп, а єго їмости шовки також до лиця.
Сегодняшний лист Тося забив отже о. Мелїтонови великого клина в голову. Був би в тім розцїкавленю волїв замість листу побачити Тося, але дарма. Треба було чекати єго приїзду, а поки що нетерпеливити ся, а може й жалувати приложеня руки своєї до тої справи. О. Мелїтон був навіть гордий на те, що за єго порадою не одно вже супруже до купки зведене жило собі щасливо. Можлива невдача сватаня Тося була-би для него першим погромом, а сего він і бояв ся.
Поминувши непотрібні видатки, ставало єму жаль долї свого молодого „клїєнта“, а найпаче непокоїв ся також про свою сватівську славу.
|
|
