крильцями до сонця. З тамтого боку ріки тарахкали деревляні калатала, бо в лозах пасло ся доволї худоби, а чим більше Тосьо і Зоня наближали ся до ріки, тим чутнїйшим ставав шум тих днїстрових филь, що́, повернувши під самі береги та на рінь, шуміли розприскуючись по мілковинах, по каміню, та корінях надбережних дерев.
Стефан, вволивши волю такого панства, метнув ся на своїм човнї в гору ріки аж до своєї оселї і, розбудивши двох сплячих товаришів, казав їм плисти за собою на своїх човнах, бо понизше попівства жде велике панство і хоче на човнах по Днїстрови гуляти. Отож і добрий могорич буде. Вcї три човна причвалали скоро і товариство стало в них розміщувати ся. Зоня, упросивши одиноку товаришку Русинку, cїла враз з нею і з Тосем в малу чайку, що нею правив брат Стефана, Панько. Човна відбили від берега і небавом помчали самою серединою ріки в долину. Під веслами вправних гребцїв прискала вода брилянтовими каплями, а в них заломували ся промінї сонця дуговими красками. Цїле товариство любовало ся запашним повітрєм, насиченим лагідними відпарами ріки. По однім і по другім боцї стояли маєстатичні і зелению украшені стїни яру, з єго верхів доходив тихий гомін людського житя, чути було глухий голос cїльської решітки, бо в селї була музика. День клонив ся до того тихого і справдї поетичного вечера, украшеного вcїма явищами чудової лїтної погоди. Товариство розбрило ся по своїх човнах. Стефан пер своїм на самім передї, а Панько, знаючи, що паннунця не любила скорого плаваня, приостав з заду, кермуючи лишень своєю чайкою і пустивши єї на волю води. Тосьо, звернений плечима до переду човна, не спускав ока з Зонї, що́ з своєю товаришкою сидїла як раз проти него. Єго молода душа поїла ся чудовою природою і тою справдї романтичною поїздкою. Поверх всього тонув він взорами своїми в тих гарних зорях, що́ сьвітили в очах Зонї, і якось дивно настроєний, наче збирав свої думки, а чайка, виминаючи рвучі струї, виминула велике колїно днїстрове і виплила на таке місце, над котрим звужений яр просто висїв своїми стїнами, наче-б грозив свому пливучому cycїдови, що ось-ось провалить ся і єго дорогу перегородить зломами скал. Товаришка Зонї мимохіть притулила ся до неї, бо в тім місци і Днїстер шумів грізнїйше і чайка мчала стрілою. Лїворуч
