в низ яру до днїстрового русла. Товариство ішло парами Молодцї подавали руки панночкам, а Зоня, що́ з обовязку молодої господинї мусїла заняти ся більше новим гостем, ішла поруч з Тосем і була сему рада. Викохана і випещена, одиначка у своїх родичів, бо сестер більше у неї не було, любила вона, коли і свої і чужі на ню лишень звертали увагу. Мати пропадала за нею, батько теж, а брати так освоїли ся з тим значінєм сестри в дома, що й вони стали їй улягати, найпаче коли і через Зоню, а радше єї протекцию до матери та батька і одному і другому чи раз не лихо а добро вкроїло ся. Зоня знала, що задля неї родичі гостять і спрошують в свій дім тих вcїх гостий, що́ тут як рік довгий, не переймали ся; але Зоня була вже дївчиною в повнї свого розуму і чи раз вона, призадумуючись над дотеперішним а будучим житєм, якось не мала богато надїї, чи серед того гурту молодих людий, що́ раз-на-раз до єї батька заїжджали, найде вона свою долю. Щастє хотїло, що Зоня за час свого побуту в пансионї зближила ся до чесної жінки, а ся була як раз єї учителькою, та нераз в пригідну хвилю при науцї чи одно поважне слово доброї науки, мов здорове зерно, кинула в серце молодої дївчини. Зоня уміла вiдрiжнити внїшний блеск від внутрішної вартости, і тому чогось тоті паничі не підходили під єї думку.
Бувало і мати кине своє слово несьмілого невдоволеня. Нераз похвалить сего або того жениха. Зоня відказувала на те одним словом: „звичайний,“ — а мати нї батько не перечили ся, хоч батько радби був діждати ся рішучої долї для своєї доньки. Зоня слухала складних слів і облесних милощів (комплїментів), але й приймала їх яко доказ звичайної чемности і ще з більшим натиском повтаряла сама перед собою : „звичайні“.
„Як у тебе нема в серцю чистоти, а в словах жару, до дївочого не зближай ся серця!“ — сказав оден з поетів. Зоня може дожидала хвилї стрічи з таким чоловіком : доси сего не було, винявши сей оден-однїсенький раз на тім балю руськім. Споминки по нїм вже стали затирати ся в дївочій памяти, але в дївочім єї серци все гомонїли слова кароокого хлопця, а він може й говорив незвичайно, коли затямив ся і доси, а за нинїшною другою стрічею розбурхав знов ті споминки.
