Сторінка:Масляк Володимир. Аристократи. 1896.pdf/51

Ця сторінка вичитана

віщуваня чимало, може і серце Зонине як раз здогадало ся і мимовільно затьохкало сильнїйше, а на ягоди єї ударила нова филя рожевої краски. Помітили єї товаришки і паничі, що́ доси в тім гуртї так весело забавляли ся, тому між всїма стало тихо, а Зоня, склонивши ся о. Мелїтонови, привитала ся з Тосьом.

О. Софрон, познакомивши свого кондеканального сусїда і з тим кружком своїх гостий, забрав єго з собою, лишаючи Тося, що́, нїгде правди дїти, для всїх в тім кружку не міг «бути милим гостем. Кількох молодих шляхтичів і два урядники судовики скрутили, як то кажуть, від разу носом. Тосьо витав ся з Зонею своїм рідним словом, а Зоня, чи задля розумної консеквенциї, бо прецї-ж говорила з ним на балю по руськи, чи може і задля пошанованя гостя тим заєдно словом і єму відповідала. Талярок прорвав ся, хоч Тосьо заявив охоту і собі взяти участь в тій розривцї, — паничі пішли троха на відсторонь закурити папіроси. З товаришок Зонї одні шопотїли з собою, а другі, повернувши ся в сторону Днїстра, дивили ся на єго золотисті води, що́ як раз горіли блеском похиленого ід заходови сонця. У тій чудовій ясности маяв поверх річної струї филь хибкий човен рибалки, весло в єго вправній руцї поблискувало й собі мов здорова плетва срібно-лускої риби. З гори дивлячись, здавало ся просто, що се великий птах водний шибає собою, совгаючись по золотистій днїстровій лентї.

— Зоню, Зонечко! — закликала одна з товаришок — гляди, що се за чоловік так знатно гребе веслом по ріцї.

— Се певно Стефан Набережний; єго хата он там в ярку, — відповіла Зоня, показуючи рукою в сторону, де справдї, закрита зелению, лишень чорною своєю стріхою визначувала ся невеличка оселя Стефана.

— А може-б й нам над Днїстер —— кликнув оден з паничів.

— Ай на човен, до човна, от і прогулька гарна! — сплеснули в долонї дївчата.

— І овшім, — сказала Зоня, — я зараз послужу. Хо дїм лишень по капелюхи та парасольки.

Цїле товариство повернуло стежкою липової улицї до хати, відтак за хвильку вертало назад туда і, малою фірткою перейшовши за тин, стало спускати ся спадистою стежкою