стві; о. Софрон рад-не-рад згодив ся, хоч се і як болїло єго аристократичну душу, бо нїколи не звертав ся він з серцем до тої нової суспільности, що́ стала, користаючи з лекших для руської долї обставин, витворювати будуче забороло на родно-руського відродженя. О. Софрон не любив руського духовенства, не любив своїх парохіян. Немезіс зазирала під єго стріху інакшими очима, і ce єму було не в лад, сего він бояв ся. З околичних пан-отцїв заїздив на єго подвірє лишень той, що́ мусїв, приневолений тим, що мусїв піддержувати зносини з деканом. Не люблено єго за єго гордість, за нехтованє свого обряду, церковних обовязків, за занедбанє обовязків супротив своїх парохіян, що́ від свого пан-отця від цурали ся. Уникаючи попівства, бо звідтам не несло до них духом любови нї розради, став нарід жити по свому, а занедбаний морально, став давне, тихе, сумирне житє своє переводити на шлях соєвільства, став пити і гуляти, став шуміти, через що сторонські люди охрестили те село Шумячем.
О. Мелїтон був дуже рідким гостем в домі о. Софрона. Дві, як раз противні натури, щиро-руська і отверта о. Мелїтона з вдачею о. Софрона не годили ся. Він мусїв з ним зносити ся як з деканом, але чув себе о цїле небо висшим від свого „настоятеля“, бо так і справдї було. І декан чув, що єму нїкуда рівнати ся з суcїдом-диваком. Сего, хоч і як був він хімерний, любили кондеканальні товариші; Софронови-ж було до сего дуже далеко.
Вcї три вони, господар дому і оба гостї, були то три типи трох нерівних собі епох, трох периодів в нашім мізернім, народнім житю.
О. Софрон був сином останків культури польсько-шляхотської і беззглядним поклонникoм aвстрийських порядків, — о. Мелїтон був гoдованцем часів, що в них деякі прояви народного жити на Русинах тогдїшних вже витиснули свою печатку, — а Тосьо з своїм серцем, з своїми поривами, ідеями, був дитиною наймолодшої породи, був завдатком і промiнем того зарева, що́ вже розсьвічувало ся над галицькоруською землею.
— Слава Ісусу Христу і вам, отче намістнику, слава! — говорив о. Мелїтон, витаючись з деканом і познакомляючи з ним Тося.
