чиного, а на почеснім місци — портрет єго брата, що́ кілька лїт тому також завдяки констеляциї з часів по польськім повстаню став ордеровичем і Verwaltungsrath-ом і сей портрет се була єго найбільша гордість.
Перед ним ставав він чираз з своїми обома синами і розповідаючи чуда про талант, про бюрократичні здібности стрийка, говорив до них з пієтизмом:
— Дїтоньки, тудою і вам іти, бо „Regierung“ то велике слово, єго ласка широка.
Дїтоньки повірили батькови. Оден виступив з семінара і пішов на права, бо туда лиш вела дорога в передпокої „der hohen Regierung“; таке саме зробив і другий молодший, але сей мав з часом стати адвокатом.
Дїтоньки раді були тим пересьвідченям батька. Коли їх товариші Русини сьвітили дїрами в рукавах та в холявах, то вони оба будучі юристи, in spe може Verwaltungsrath-и-меценаси, були взірцями перших руських ґоґів, говорячи те терішною термінольоґією. Шуміли паничі по Львові, бо було позакуда. Шумяч був парохією доброю, був копальнею золота; о. Софрон та ще й декан свої зносини з парохіянами опирали лишень на однїсенькім слові „даш“, і те слово шрубовано часом до границь неможливих.
Паничі потребували богато, дім поставлений на пансько-шляхотську стопу потребував також, дочка доросла, бо вже й з польського пансиону зі Львова вернула, треба було і про єї будуччину подумати, а о. Софрон був добрим батьком. Синам вказав заздалегідь їх дорогу до будучої цїли, лишень о дочку трівожив ся, бо Зоня, хоч і як гарна і на свій час осьвічена, мала одну велику хибу. Хиба тота вязала ся до неї одним-однїсеньким словом „попадянка“; тим тратила вона на вартости в очах молодїжи шляхотської, як знов для кождого звичайного руського питомця була ідеалом недосяжним, і як раз задля того панського тонкого вихованя і образованя. Не диво отже, що на тій точцї став о. Софрон дипльоматизувати. Вже Зоня від двох років сидїла дома, вже давно введено єї в сьвіт, вже чи оден бенькет відбув ся під дахом о. Софрона, на них гостив він весь вибір околичної панської молодїжи, але до рушників якось не стелила ся дорога. Архипресвітер, що́ рік тому перебув якийсь час у о. Софрона, порадив показати єї і у Львові в руськім товари-
