в дали полях заворушились потомлені хлїбороби, довершуючи своєї буденної працї, пастухи стали вже зганяти худобу до купи, а вони обидва ще говорили. Тосьо, очарований і до бротою вуйка і благодатним холодом чудового лїтного вечера, говорив і не міг наговоритись, розповідаючи про часи своїх студиїв в ґімназиї і про побут в семінари, що з него вийшов він із чималим розчарованєм. І не він один. Вcї єго товариші-ровесники, вcї, щ́о ще на шкільній лавцї огріли молоді свої серця музою великого Кобзаря-мученика, вcї, щó в слїд за єго піснями самі розбирали, чи є правда на сьвітї, вcї вони думали найти єї в тих мурах чотиролїтної добровільної вязницї, і сказано, мало хто з них вийшов з неї осїнений духом висшим.
Що правда, найшли вони тут велику глоту молодїжи, найшли недостаток карности і послуху, найшли старшину, щ́о не доросла до своїх обовязків, найшли недостаток управи, але не найшли того духа, що повинен був всею своєю силою сияти в нїдрі такої інституциї, як руський духовний семінар. Молодий чоловік, увійшовши перший раз з сьвіта в притвори сеї інституциї і надягнувши на себе фундушеву рясу-реверенду, фундушеві семимилеві чоботи і історичний цилїндер, перетворював ся з часом в цїлком друге, а так до давного свого „я“ неподібне, сотворінє. Альфою і омеґою єго істнованя під визначеним єму числом ставав дзвінок, а сей голосний, але бездушний і студений приказчик чи раз перетворював враз з другими обставинами і найблагороднїйше серце в холодного автомата. Після послуху дзвінкови оцїнювало ся звичайно характери і поведенє тих молодих людий. Поступи в науцї оцїнювали професори на унїверситетї, а хто мав оцїнювати і розбирати стійність їх сердець, хто мав потрудити ся над виробленєм їх характерів? Чи ректор і кілька префектів або по нашому управитель і настоятелї? На звиж двіста молодих з ріжних сторін постяганих кандидатів духовного званя було їх мало, аж за мало — виходило отже, що молодїж сама себе виховувала, коли не було кому ховати єї і вести до щирого сьвітла правди. По формі вела єї старшина, по нутру, по єстві сего, з чим лучила ся будуччина і молодїжи і єї народу, вела вона себе сама, але прямою анархією. Вона, не маючи перед очима ясно поставлених духових анї народних ідеалів, не загріта приміром старших,
