і там спочало на краю села. Тут відбув ся і смачний підвечірок, але гостї не встигли ще добре покріпити ся, як з села дав ся чути великий крик. Гостї помчали в сю сторону, і як раз перед коршмою представив ся їх очам страшний вид. Один мужик лежав з розчерепленою головою облитий кровю майже без нїяких ознак житя, другий окровавлений також сидїв під коршмою на приспі, дихаючи тяжко, і блїдий аж синий на лици тряс ся увесь, бо він був злочинцем. З малої суперечки о підкошенє отави прийшло до сварки, і розлючені сусїди побігли під коршму шукати сьвідків, а не знайшовши нїкого, бо жид сховав ся, залаяли себе знов, аж поки один другого не поцїлив косою. Той зойкнув страшно, надбігли сусїди, счинив ся ґвалт, побігли по війта.
Гостї дивили ся на сю відражаючу сцену. Адвокат, що́ прийшов послїдний, побачив також пригоду, а не хотячи, щоб дїти дивили ся на сю сцену, потягнув їх за собою. Всї вертали домів, а пан меценас, коли всї толкували про сю пригоду, обізвав ся стенторично:
— Хлоп, Русин, все худоба і безрога!
Ой не легко вразили сї слова Тосеве серце. Він і з несьмілости і з переляку не обізвав ся, не став в оборонї, не вступив ся за тими темними, непросьвіченими синами хлїборобського стану.
„Хлоп — худоба“! Отсї два слова звенїли єму увесь час повороту до міста в ухах, ранили єго душу. Перший раз заболїла єго тяжко обида, кинена на бідний забутий люд, а чи по правдї, чи по справедливости? Злочин був безперечно, був справдї факт зьвірський, але чи з того виходило справедливо, що „хлоп все худоба“…
Зеркало води на ставі лежало як одна шиба величезного зеркала. Тихенько сунули човна по тім воднім шклї, а товариство мовчало під грозою того, що бачило. Малі дїти тулили ся до матери, нїхто голосу не добував з себе. Тосьо плив з своїм учеником на окремім човнї і відхилившись від него не дивив ся нї в гору, нї перед себе. Єго не обходив чудовий краєвид, ті височезні стїни гір, окружаючих став довкола. Він, що́ так часто виходив на високу греблю ставу, щоб звідси поплисти гень на озеро, Дивуватись єго красї, єго глубинї і околичним краєвидам, тепер мовчав і повтаряв безнастанно в думках: „Хлоп, Русин, все худоба і безрога!“
