Сторінка:Мартович Лесь. Не-читальник. Оповідання (Едмонтон).djvu/68

Цю сторінку схвалено
За топливо.


Судия (до обжалованого). Булисте карані?

Обжалований (стоїть згорблений коло дверий)  Був.

Суд. Ну!

Об. Діставєм від пана десять буків у стайни.

Пан (темний вірменин, із вухами, як у лилика, намість зблїднути, пожовк): То неправда. Він бреше.

Суд. (до пана.) Успокойте ся пане, я знаю, що він менї тут усе буде брехати. (до обжалованого). Не бреши. Бити не вольно.

Об. (скривив ся так, наче хотїв сказати: коби я тебе подибав у своїм селї, в темній вулици, в опівночи, я би тобі показав, чи вольно бити, чи нї).

Суд. Я тебе питаю ся, чись був караний, то значить, чись сидїв у арештї?

Пан. Ого-го!

Об. Сидїв.

Суд. За що?

Об. За напасть!

Суд. За яку напасть?

Об. У Семена пропав мішок, а в мене трясли шандарі тай найшов ся.

Суд. То ти, видко, порядний чоловік.

Пан. Налоговий злодїй.