Жийте здорові!
А Василь уже почервонїв тай бубонить: “Кумее, кумее, чуєтее, а послухайтеж!” але на него й не дивлять ся, не то слухати.
Семен вертає ся тай знов кандить коло Абрамка.
“Та бо ви Абрамку, бігме!… Та як? Ц-ц. Другим даєте, а менї — що?”
“А вступіть ся-ж!”
А Семен таки: “Позичте-ко менї, каже, Яне, три ґрейцарі!”
Ян зірвав ся на ноги тай витягнув шию дознаку, як той, шо потапає. Чув таки на свої вуха: “Позичте-ко менї, Яне, три ґрейцарі”.
“Господи, Господи, ратуй мене!” — шепнув Ян — “се пияцка жилка не дає менї спокою”.
Сїв на тапчан тай на ново взяв молити ся.
Але то: бум! бум! бум! тра-ра-ра! рі-рі-рі! музика не ріже нї, як би дроти пхав кріз вуха. Пищить, сичить, дзвонить.
— Що за лихо по ночех з музикою? I помолити ся не дають.
Але що то за музика може бути? У ночи? Де-ж се може бути? Піти подивити ся.
Лиш устав, а музика втихла. Що се?
Постояв трохи: елєктричний дзвінок над тапчаном: дзїнь-дзїнь-дзїнь!
Хтось іде, от запитаю ся.
Відчинив браму, гість усунув єму шістку в жменю, насварив: “Спите, як камінь, добудити ся не мож, дзвоню пів години”, тай побіг по сходах.
Ян посвітив гостеви й вернув ся назад до брами. Перед брамою стояв фіякер.
“Хто се грав у ночи?”
“Де?” запитав ся фіякер.
“На дворі так, гей войскова банда”.
“Хіба приснило ся вам?”
Ян замок браму, ввішов до цюпки.
“Се мене пияцка жилка мучить” — журив ся Ян — Гос-