вуха наслухають, що чути на вкруги.
Ось: дур! дур! дур! відай фіякер їде. Але чого боком? Як віз може боком котити ся? Атже колесам нїяк обертати ся. Та вже віз возом, але конї як? Атже як конї тягнуть віз, то він мусить за ними котити ся. А боком хіба би віз сам біг, ще й коний тручав! А погонич?! Чогож він сидить обернений до коний плечима?
Ян перестав молити ся. Потер рукою чоло. Відкиж я то знаю, як віз їде, коли я тут сижу, а фіякер на дворі? Се мене якась біда зачинає мучити.
Знов став молити ся. Але заткав собі вуха пальцями, щоби нїчо не чути тай прижмурив очи, щоби нїчо не видїти. Постановив собі щире-щире молити ся.
Прийдїте поклонїм ся Абрамко шинкує горівку в коршмі; там у селї відки Ян.
“Дайте вперед гроші”, говорить Абрамко до Семена Колотила й чіхає ся в бороду.
“Ігі на вас, а що-ж я з села тїкаю? Я не варт у вас одних три ґрейцарі?”
“Варт не варт, але я не дам без гроший,” говорить Абрамко й не дивить ся на Семена, але десь у бік, а відтак ше й зачинає з Абрамчихою по жидівски гаркотати.
Ґазди сидять поза столом тай честують ся. Сиплють горівку з повної фляшки до келїшка. Горівка ґоль! ґоль! ґоль! а банька з воздуху біжить від шийки аж десь до середини фляшки. Семен достоює свого:
“Чуєте, Абрамку?!” Абрамко вдає, що не чує.
Семен чіхає си в голову:
“Абрамку, чуєте?”
Абрамко обертає до него сухе лице: “Вступіть ся!”
“Бо, бігме, вже нїколи не прийду” пужає Семен.
“Не приходїть!” харкотить Абрамко.
Семен відходить аж до дверий тай стає.
Ґазди за столом контентують ся:
Дай Боже здоровє!
Пийте здорові, абисте прожили!
