Сторінка:Мартович Лесь. Не-читальник. Оповідання (Едмонтон).djvu/52

Цю сторінку схвалено
Нічний гість.
(Посьвята п-нї Олесї Озаркевичевій).




Говоріть, що хочете — перечив ся Василь N. зі своїми товаришами — але я сам на собі допевнив ся, що від переляку не захистить чоловіка нїяка розвага. Я раз був так перепудив ся, що цїлий день лежав у горячцї. Не поміг менї нїчого нї скептицизм у справах істнованя духів, нї резиґнация на дочасне житє.

Се дїяло ся лїтної пори. Може тому буде до 15 лїт: ще за моїх унїверситетских часів. Кілька ночий перед тим я спав, як то кажуть, лиш на одно око. Лучив ся такий щасливий час, що мої товариші діставали гроші один по другім. Ми піячили все до ранку. Я ходив наче не своїми ногами. Четвертої чи пятої ночи я вже не міг додержати й висунув ся крадьки з корчми до дому.

Було десь саме коло півночи. Я розібрав ся й сїв за стіл. Бувєм такий змучений, що лїнував ся встати й лячи на ліжко спати. Правду сказати, не чув я жадної потреби спаня тілько страшну втому. Туманївєм за столом, дивив ся в одно місце й не видїв нїчого, зовсїм нїчого. Від неспаних ночий і алькоголю й теїни й кофєїни став я крайне подражнений. Шкіра на минї майже безнастанно трясла ся.

Я відчував, що мої змисли дрімають, радше на пів сплять. Лиш один якийсь змисл, що про него на яві я нїчого не знав, розлїз ся по цїлім моїм єстві. Память від мене зовсїм утекла, а натомісь пригадував я собі річи, що їх нїколи в житю не зазнав. Наче нагадувало ся менї якесь фантастичне житє. Нї-