Малий Никола з роздертою пазухою аж геть понижче пупа бігав поміж люде, де вони рідко стояли, як у лїсї поміж дерева, тай тїшив ся, що так богато людий.
Геть на боцї стояла Семениха з Процихою тай балакали.
— Ви були при Грицеви, як умирав? — запитала Семениха.
— Таже-м була. Але як конав, то-м не видїла. Кажуть, лиш раз хлипнув. То так стало ся на млї ока. Митер сидїв коло постелї. Як Гриць мав конати, то Митер питав ся єго за нумера. — Скажіть, каже, вуйку Грицю, які нумера. Ви тепер, вгадаєте, та може виграємо на льотериї. Десь він тото винїс із воська, що чоловік як конає, та віщун: може вгадати нумера.
— Чудасїя! Та сказав які нумера?
— Ей, де! Чоловік як умирає, то відай нїчого єму не в голові.
— Тай не признав ся до самої смерти, що вмирає? — запитала ся Семениха.
— Нї.
— Тай до чого єму було таїти ся? Таже очи видїли.
Та правда, кумо Семенихо, що не було чого, але се так уже, гей із збіжем. Як ударить слота зо дві недїли на покоси, то чоловік знає, що збіже мусїло зрости ся. Але як хто прийде з поля тай скаже, що збіже зросло ся, то чоловікови так прикро, як коли би перший раз за тото довідав ся. Также й се.
— Але що перед сповідею або зараз по сповіди не приповів ся?
— Гріхи.
Сафат, перший богач у селї, курив завзято люльку. “Так курить смашно, якби цицку ссав” — говорили за него. Курив тепер смажєк. Єго дістає ся в той спосіб, що з питомого поля краде ся листки тютюну тай не сушить ся на сонцї, бо теребилюльки вздріли би, але сушить ся в печи. Висушений смажєк задержує зелену краску, за то він за лехкий до куреня. Треба єго вперед у люльцї запечи, аби був міцнїщий. Сафат заговорив до Семена:
— Я втратив сегодня робітну днину. В мене такої робо-
