ґосподарство, загирив-єсь усе маєство, затеряв-єсь дещо було, загониш нас у нужду та в злиднї.
— Ти то, жінко, — прошептав Гриць, — точиш менї печінки, як червак, день-у-день.
Грициха заздріла Іваниху коло дверей:
— Підїть-ко, Іванишко, з ласки своєї за Іваном.
Іванисї серце в грудях забило ся:
— Я зараз… Я прийшла вам сказати, що вже є ґазета. Там стоїть за Коропа тай за Гриця…
— Як? — здивувала ся Грициха. — Ага, правда, що ви читаєте ґазету.
Іваниха зарумянила ся, похилила голову тай закрила лице рукою.
— Та що там стоїть? — запитав ся Гриць.
— Що Короп не по правдї прийшов до маєства, тай ще хоче вас не по правдї лїцітувати.
Гриць подивив ся на жінку з докором, а Грициха запитала ся:
— Та відки вони довідали ся в ґазетї?
— Петро Павлів написав. Михайло тай Ахтемій тай Іван проказували, а він ізписав. Написали, що все під присягою візнають.
— То-то добрі люде! — сказав Гриць. — Дай їм Боже прожиток щасливий. Ей, коби навідав ся коли до мене Петро, абих єму подякував красно. То-то добрий хлопець.
— Я єму перекажу Варварою, вона до нас приходить.
— Перекажіть, Іванишко! — обізвала ся Грициха. — Варвара у вас буває, ви відай обі на ґазетї читаєте.
Сим словом Грициха добила Іваниху. Іваниха обернула ся борзенько тай зітхнула тяжко, аж захлипала. — Побіжу я за Іваном.
Але Іван саме в тій хвили надійшов із бритвою. Єму переказала Семениха, аби пішов Гриця підголити. Іванисї лекше стало, наче би чоловік прийшов відборонити її від стада вовків.
— Хочете обголити ся, Грицю? — запитав Іван.
Грициха відповіла намісь чоловіка: — Таже най підголить
