Щирий сьміх дуже рідкий тай тому неприличний. Щирим сьміхом сьміє ся приміром дївча до хлопця з любощів. Але люде кажуть, що воно не сьміє ся, тільки шкірить ся.
— Чого шкіриш ся, не видиш, що ягнята в озиминї? — кричать на таке дївча і вважають за більший гріх то, що воно шкірить ся, як то, що не пильнує ягнят.
Всї тут постановили пустити Коропа в ґазетах, хоть Михайло був переконаний, що всего того не списав би й на воловій шкірі.
Гриць лежав слабий. Нїхто не мав навіть надїї, що він подужає. Прийшов час, треба вмирати.
— От Банат умирає, — говорив Михайло до Ахтемія.
— Тай я чув. Та вже нема єму виходу?
— Де ви взяли ся! Таже то старовина. Най лиш що найменше тай уже по нїм. То ще дивно, що ще доси калатає ся.
Кілька день після того з'їхав до села здакуцийний за податки. По селї зойк і плач: “Беруть ґіцки за дачку!” Се так само, якби хто пустив чутку, що йде чума й холєра й пожежа. Одного обібрали до сорочки, другому забрали муку з корита, а Дмитро на щастє два місяцї тому погорів. Прийшов до него здакуцийник, а в него хата нова: чотири стїни ще немащені. Коли-ж бо чортова овечка на городї заблеяла. Здакуцийник за голосом: аж пасе ся на городї овечка тай двоє ярчат коло неї, ще й копичка сїнця стоїть. “Твої вівцї?” “Мої!” “Твоє сїнце?” “Моє!” “Забираймо!” “Забираймо!” Тай забрали з присяжним.
Дмитро почіхав ся в голову:
— Кроть твою гадє! Чого я такий дурний?! Та не вигнати менї було вівцї в поле!
Єму, розуміє ся, не лишило ся нїчого иншого, лиш жінку сварити. Жінка також не мовчала тай Дмитро в той спосіб розважив своє серце. Потому прийшов до переконаня, що єму властиво було не жінку але здакуцийника насварити.
Вийшов з наміром піти впити ся, але потім обрадив ся,
