Сторінка:Мартович Лесь. Не-читальник. Оповідання (Едмонтон).djvu/15

Цю сторінку схвалено
— 15 —

— Що-о-о? Та то все одно: я также продаю!

— Я тебе питаю ся, паршєку, де ґазда від склепу. Чуєш, чи нї?

— Зараз увійде.

За хвилю ввійшов старий жид, сивий як молоко.

— Ви ґазда від склепу?

— Я. Ну або що?

— Продасте менї цвики?

— Чому нї? А яких вам треба?

— Бритналїв. По кілько за крейцар?

— На вагу продає ся.

— Я на вагу не хочу, продайте на штуки.

— Ну! по крейцарю возьму в вас.

Проць як стояв, так обернув ся й пішов. Вибіг старий жид, вибіг малий жидок.

— Вернїть ся, ґаздо, чуєте!

Проць удавав, що не чує. Жидок підбіг за ним і вхопив за рукав, а Проць обернув ся й ждухнув жидка кулаком у груди.

— Уступи ся, кажу, паршєку!

Жидок відскочив наче кіт від собаки.

Тимчасом надійшов старий жид:

— Ну, вернїть ся, що дасьте?

— Я не купую — сказав Проць і чинив ся, що хоче відійти.

— Чому не купуєте? Вам треба цвиків. А, бігме, нїгде не дістанете дешевше, як у мене. Аби я такий щасливий рік мав.

Проць став лагіднїший.

— Як у вас купувати, коли правите, як за рідну маму?

— Ходїть до склепу; якось погодимо ся.

Цїлий час держав ся жид Процевого сардака.

Проць іще не квапив ся йти. Став тай розмірковував у своїй голові, з кілько цьвяками найменше може обійти ся й кілько найбільше може за них дати, аби не рушити тих крейцарів, що в Процихи. Жаль єму було малих пустїїв, що вибіжать проти него й крізь ніс жвиндїти муть: “Дє'! що сте купили в містї?”