ньо зараз же й прибіжить, а маленька Настуня облишить ся з заду й стане плакати.
А Проць пішов у саму середину міста, на жидівску вулицю. В обох періях аж кишіло від жидівских склепиків.
Зараз таки зачепила єго каправа, горбата жидівка з крайного склепу.
— Що купуєте, ґаздо? Ходїть до мене!
— В тебе нема! — сказав Проць тай не подивив ся навіть на ню.
Жидівка вхопила єго за рукав.
— Чому нема? Ходїть!
Проць увійшов до склепу. На помостї й на поличках стояло всюди скло, триною й стухлою соломою обложене.
— Цвики є? — запитав Проць.
— Нема цвиків. Купіть собі лямпу. Дуже дешево. А сьвітить, ц-ц-ц.
— Іди, бо як ти засьвітю, то три дни тобі сьвічки в очах муть стояти!
Вийшов розлючений.
Жидівка вибігла за ним.
— Чуєте, ґаздо, як вам треба цвиків, то йдїть до мого зятя, отам-о з другого краю вулицї. Зараз вас мій Абрамко поведе.
Тай стала верещати:
— Аврум! Аврум! Аврум!
Абрамка не було. Проць не мав коли, тай пустив ся йти. Але жидівка вхопила за сардак і не пускала.
— Чикайте трохі, зараз Абрамко прийде.
— Скараскай ся мерзо! — при сїм слові сїпнув так сардаком, що жидівка мало носом не запорола до плиток.
Зайшов прямо до того склепу, що на дверях висїли поіржавлені ланци. Там стояв дванацятилїтний пейсатий жидок.
— Що купуєте, ґаздо?
Проць визвірив ся на него.
— Я з тобою не говорю! Де ґазда від склепу?! — обізвав ся сердито.