Сторінка:Мартович Лесь. Не-читальник. Оповідання (Едмонтон).djvu/10

Цю сторінку схвалено
БУЛКА.
 


X. запросив свого бюрового товариша, Мілька, перед обідом до себе на чарку лїкеру. П. Мілько, що завсїгди точно приходив на обід, випив, попрощав ся з товаришем і вийшов. Пійшов найкоротшою дорогою: через склепок із булками.

Лишень зачинив за собою склепові склянні двері, збентежив ся, як той заяць, що єго з усїх боків пси обскочать. Перед склепиком стояла бричка, а в нїй сидїв пан маршалок.

Мілько хотїв незамітно втечи, але пан маршалок завважав єго.

— Моє поважанє, пане Мільку! Як ся маєте?!

П. Мілько затрусив ся, як осиковий лист у осени.

— Моє поважанє! Я… я… підводив п. X.

— Навмисне через склепок, щоби побачити ся з красною склепаркою, — зареготав ся пан маршалок.

Мількови стали сльози в очах:

— Алеж пане… ласкавий, як можна?

— Но, но, — успокоював п. маршалок — жарти, пане Мільку. Атже я знаю, що з вас за примірний муж!

П. Мілько побіг до дому, як попарений. Добродушна усьмішка щезла з єго облича. Журба зависла над єго лисою головою, наче чорна хмара.

Від бистрого ходу впрів. Прибіг до дому, сїв на фотель і холодив ся, махаючи капелюхом.

“Що за нещастє”, бурмотїв під носом.

Увійшла жінка, висока, худа зі злобними очима. Аж пашіла така румяна: тепер що лиш висваривши ся з кухаркою.