мову зараз же після снідання й не вернуться увесь день. Опріче того вони подумають, що я погнав удосвіта в поле скотину, то й не будуть шукати мене до вечера. Инші слуги теж не помітять, що мене немає, — всі поросходяться на гулянку, аби тільки старі пани пішли з дому.
— Ну, так от, як смерклося, я вибрався на той шлях, що йде по-над берегом, і пройшов миль зо дві аж до того місця, де вже нема ніякої оселі. Я почав міркувати, що̀ мені робити: як що йти далі пішки, — собаки неодмінно знайдуть слід; як що вкрасти човен і перепливти, — зараз кинуться човна й довідаються, що я переплив на той бік, — тоді теж нападуть на слід. Ні, думаю, краще сісти на плит, — тоді вже сліду не буде.
— Бачу пливе саме проз мене великий плит, — я зараз же виплив мало не на середину річки, пропливаючи поміж колодами й держучи голову низько-низько, щоб мене не помічено, потім поплив проти води і став дожидатися, поки плит наблизиться. Тоді я обережно схопився за демено, зліз на плит і ліг на дошках. Небо було повите хмарами, а навкруги поночі, хоч в око стрель. Хазяїн плита увесь час стояв посередині біля лихтаря і мене не помітив. Води в річці ще прибуло і течія була прудка; я думав, що годин до чотирьох ранку я пропливу вже миль із двадцать п'ять, а перед світом потихеньку зсунуся з плита,
