що я заробив спектаклем, одно слово — проковтнути відразу все.
Король боязько відповів, хлипаючи:
— Одначе, герцогу, адже це ти сам хотів докладати гроші, а зовсім не я!
— Цить! Я не бажаю більше з тобою розмовляти! — крикнув герцог. — Тепер бачиш, що з цього сталося: свої гроші вони відняли та ще на додаток і наші всі забрали, нам нічого не зоставили, опріче двох-трьох монет. Іди лягай спати та не смій мені згадувати про докладання грошей, поки й живий!
Король смиренно сховався до шатра і щоб розважити себе, присмоктався до своєї пляшки; а скоро й герцог узявся до своєї. Не минуло й пів години, а вже вони обидва були п'яні, мов земля; що більше вони п'яніли, то ніжніші ставали один до одного й нарешті захропли, обнявшись. Вони були дуже п'яні, але, скільки я помітив, король добре пам'ятав, що не можна говорити, ніби не він сховав торбу з грошима. Од цього мені стало лехко та любо. Звісно, ледве вони захропли, ми з Джімом почали говорити, то я росказав йому все.
Довго після цього ми не зважувалися спинятися ні в одному городі по дорозі. Тепер ми вже запливли далеко на південь, де
