на жаль, грошей у нас немає… Можете послати й переконатися, що я кажу правду.
— Де ж гроші?
— Як моя небога віддала їх мені до схову, я взяв торбу і сховав її в солом'яному матраці на моєму ліжкові, не бажаючи класти гроші в банк на кільки день, вважаючи ліжко місцем певним. Адже ми не звикли до негрів і думали, що вони чесні, як наші слуги в Англії. А негри і вкрали торбу другого ж ранку. Як я їх продав, я ще не помітив, що гроші вкрадено, так вони й забрали їх із сособою… От мій слуга може посвідчити це, джентльмени.
Доктор та инші крикнули:
— Дурниця!
Я бачив, що вони не повірили. Хтось спитався в мене, чи бачив я, як негри вкрали гроші.
— Ні, — відповів я, — але я бачив, як вони прокрадалися з хати, одначе не подумав при цьому нічого поганого, а думав тільки, що вони бояться збудити мого пана і йдуть тихенько, щоб він їх не лаяв.
Більше мене не роспитувано, тільки доктор одразу озвався до мене:
— Ти теж англієць?
— Еге, — відповів я.
Він засміявся, инші теж засміялись, промовивши:
