— Дурниця! Хиба ж вони кажуть проповіді всі відразу, в один день? Каже тільки один з їх.
— А що ж останні роблять?
— Так собі, нічого особливого. Блукають навкруги, передають тарілку, або що там треба. Але здебільшого нічого не роблять.
— Нащо їх держать?
— Так, щоб було парадніше… Нічого ти не знаєш!
— Мені й не треба знати таких дурниць!.. А як із слугами поводяться в Англії? Краще, ніж у нас із неграми?
— Ну, ні. Там слугам гірше, ніж собакам.
— Чи пускають їх на свята — от, яку нас, — на Різдво, на Новий Рік, четвертого липця?
— Чого схотіла! Тим то й погано в Англії! Віриш, Заяча… чи то пак Джоан, слуги цілий рік не знають свята, не ходять ні до цірку, ні до театру, ні на вистави негрів — одно слово, нікуди!
— І до церкви навіть?
— І до церкви теж.
— Але ж ти завсігди ходиш до церкви?
Ну, знову забрехався: забув, що я ьслуга в старого! Одначе, я зараз же викрутився, вияснивши так-сяк, що лакей инша річ: то не простий слуга, він повинен ходити до церкви, хоч хоче, хоч не хоче, і сидіти на семйовому ослоні, — такий уже закон. Мабуть
