мок про своїх близьких там — дома, які певно далеко менше раді з того чарівничого піратського життя, ніж вони самі. В їх серці прокинувся жаль і вони почали нишком зітхати. Джо спробував обережно вивідатися в товаришів, чи не час уже вернутися в культурний світ — розуміється, ще не зараз тепер, але… Та Том його висміяв. Гек, що ще досі не зрадив своїх почувань, взяв сторону Тома і хитрий Джо став вияснювати, що він так не думав. Він був радий, що якось з тої матні в час викрутився, і не зрадився зі своєю заєчесердною тугою за домом. Бунт на сей раз здавлено.
Настала ніч. Гек почав дрімати і скоро захропів. Заснув і Джо. Том лежав непорушно, спершися на лікті й уважно дивився на товаришів. Потім тихесенько піднісся на коліна і повзучи, став в траві чогось шукати при слабкім світлі вогню. Знайшовши кілька кусків білої кори, старанно оглянув і вибрав два таких, яких йому було треба, приклякнув при вогні і з великим трудом нашкрабав щось на них червоним олівцем, скрутив один кусок і положив собі в кишеню, скрутив і другий та положив у капелюх Джо. Потім поклав туди свої найбільші скарби, що їх школярі цінили високо: кусок крейди, ґумовий мяч, три гачки до вудки і одну скляну кульку, яку всі вважали за „чистий хрусталь“. Капелюх поклав подальше від Джо, і обережно навспинячки почав прокрадатися поміж деревами. Коли був уже так далеко, що хлопці не могли його почути, побіг що духу прямо до пісчаної мілини.
Кілька хвилин пізніше Том бродив уже в воді до берега Ілінойса. Вже перейшов половину дороги, а вода сягала йому ледве до грудей. Але далі не можна було
