Се так, як чуєш іноді тикання годинника, котрого не бачиш. Але де-далі згуки ставали дужчі й виразніші. Що се? Треба розслідити. Хлопці схопилися, питаючо поглянули по собі і стали надслухувати. Якусь хвилину було тихо-тихо, аж нараз десь далеко за водою глухо загрюкотіло.
— Що се? — крикнув Джо перелякано.
— Не знаю — прошепотів Том.
— Це не грім — говорив затрівожений Гек — грім більше....
— Тихо — перервав Том, — мовчи і слухай.
Чекали хвилинку, яка видалась їм вічністю і знову глухий гук сколихнув святочну тишину.
— Ходім, глянемо, що воно таке.
Хлопці схопилися і побігли до берега, що лежав якраз проти місточка. Розсунули кущі і дивилися ген на воду. Маленький пароходик тихо плив з водою. На широкому помості було повно людей. Довкола крутилося багато човнів, але хлопці не могли вже доглянути, що робили на них люди. Нараз піднявся над пароходом білий дим, розпливався хмаркою під небом і знову приглушений грюкіт покотився водою.
— Тепер я вже знаю! — скрикнув Том. — Хтось втопився!
— Певно що так — докинув Гек. — Торік таке саме робили, як утопився Біль Тернер. Вони стріляли в воду з гармати, щоби тіло виринуло на верх води. Так, так, а ще кидали на воду бохонці хліба з живим сріблом, бо хліби стануть над тим місцем, де лежить топельник, а тоді плили й шукали.
— І я чув також про те — сказав Джо — та тільки не розумію, як се хліб може таке зробити.
— Ах, — пояснив Том — таж се не хліб робить, а більше чари, якими замовляють його, як пускають на воду.
