„Зозулько, зозулько,
Твій тато на війні!
Виглянь у віконечко,
Твоя хата горить,
А там діти дрібні!“
Зозулька зараз розпустила крильця і полетіла. І хлопець не здивувався, бо він добре знав, що ці комахи дуже бояться вогню і він їх легковірних нераз уже так дурив. А тимчасом ліс загомонів голосами пташок. Червоношийка сиділа собі на галузці над Томовою головою і весело забавлялася наслідуванням своїх сусідів. Немов ясно-синє полумя промайнула сойка, сіла собі на гильці близько хлопця і перехиливши на бік головку, цікаво приглядалася піратам. Перебігли біля нього сіра сивірка і молодий товстий лис; нараз спинились і здивовані дивились на хлопців. Дикі звірятка певно не бачили ще людей і не знали, чи боятися їх, чи ні. Вся природа прокинулася й ожила. Проміння сонця стрілами пронизували густе листя, , а ріжнобарвні метелики надавали всьому ще більше життя.
Том розбудив своїх двох розбишак і вони швиденько схопились. Не минуло й хвилини, як вони з радісним криком побігли до річки, пороздягалися і хлюпалися в прозорій воді, ганялися один за одним і переверталися в білім пісочку. Вони ні трохи не сумували за маленьким місточком, що ще дрімало на противному березі широкої, величньої ріки. Якась струя понесла їх дарабу з водою, але це їх ні трохи не засмутило; навпаки, навіть зраділи, бо тепер зник останній міст між ними і культурним світом. Вони вернулися до свого табору свіжі, веселі й голодні як вовки. Незабаром запалахкотіла ватра. Гек знайшов недалеко жерельце чистої, холодної води; хлопці поробили собі чарки з широкого листя, напилися води і сказали, що ся вода дикої пущі дуже добра і легко може заступити каву. Джо лагодився
