І вони свято постановили, що доки будуть піратами, то не сплямлять своїх виправ простою крадіжжю. Що йно тепер успокоїлося сумління і чесні пірати твердо заснули.
Прокинувшися вранці, Том дуже здивувався, де він. Він схопився з просоння, протер собі очі, озирнувся довкола і нарешті пригадав собі все. Саме починало світати. Сіренький ранок був холодний. Чарівний спокій царював у тихім, мовчазнім лісі. Ні листок не ворухнувся, ні ніякий звук не перебив могутньої задуми природи. Крапельки роси брилянтами блестіли на листочках і траві. Білий попіл покрив ватру, з якої здіймався ще вгору тоненький, синій димок. Джо і Гек ще спали. Аж ось десь далеко задзвенів голос пташки одної-другої. Голосно застукав дятлик. Перед очима здивованого хлопця розкрилось чудо природи; вона прокидалася зі сну. Маленька, зелена гусільниця лізла по зрошенім листочку, піднимала вгору дві третини свого тільця, повертаючи його сюди й туди і повзла далі. „Ага, се землемір“ — подумав Том, і коли гусільниця підлізла до нього, сидів тихо мов скамянілий. Вона трохи спинилася, ніби щось міркуючи, підняла вгору своє гнучке тільце, полізла хлопцеві на ногу і по ній мандрувала далі. Том аж не тямився з радощів; се певно вона бере з нього міру і він матиме нову одежу, розуміється, розкішну одежу пірата. Потім, невідомо звідки, зявилася ціла армія мурашок і взялася за свою роботу. Одна мурашка вхопила в пятеро більшого від себе павука і полізла з ним на дерево. Жовтенька з чорними крапочками зозулька вилізла небезпечно високо — бо аж на вершок травички. Том нахилився над нею і промовив:
