твори стережуть тих скарбів; потім іще вбивають усіх на кораблі, от так кажуть скакати в воду.
— А жінок забирають із собою на остров? — спитав Джо.
— Жінок вони не займають.
— А вжеж, впевнював Том, жінок не вбивають. На те вони за благородні. Але й жінки завсіди дуже гарні.
— А яка в них одежа! Вся в золоті і сріблі і в діямантах — скрикнув Джо.
— В кого? — спитав Гек.
— Та в піратів!
Гек позирнув на свої полатані штанці й зажурився.
— Ну, то я зовсім не схожий на пірата — сказав з глибоким жалем, — але я нічого ліпшого не маю.
Товариші потішали його, що й в нього буде скоро гарна одежа, як лише виберуться на розбій. На початок добра й та, яку має, хоч славні пірати мають звичай виїздити в похід у гарній одежі.
Помалу розмова затихала і очі молодих волоцюг сплющувала сонність. З пальців Гека випала люлька, і він заснув сном утомленого праведника. Не так то легко було заснути Томові й Джо. Нишком помолилися, лежачи, бо не було кому казати їм уклякнути і голосно молитись. Вони спершу не хотіли зовсім молитися, але відтак перелякалися, щоби Бог не зіслав грому на їх грішні голови. Вже туй-туй мали заснути, як нараз відізвався найбільший ворог спокою, якого не легко позбутися, а саме — сумління. Їх мучила думка, що мабуть недобре зробили, втікши з дому, згадали і вкрадене мясо — і совість гризла ще дужче. Силкувалися заспокоїти себе, що не першина їм тягати ласощі та яблука, але сумління не вмовкало. Нарешті їм стало ясно, що брати яблука й ласощі — се просто ласування, але взяти шинку й солонину, то вже таки погана крадіж, великий гріх і проти неї є в біблії окрема, грізна заповідь божа.
