разом. Вони вмовилися бути собі братами, помагати собі і не розлучатися, аж поки смерть визволить їх від їхніх мук. Тоді стали росказувати один одному свої пляни. Джо задумував стати пустельником, жити десь далеко в скельній печері, годуватися корінцями й корою, а вкінці вмерти з голоду, холоду і смутку. Але коли вислухав Тома, згодився, що життя розбійника далеко миліше й цікавіше, та рішився стати разом із ним піратом.
Три милі нижче місточка С-Петербурга у тому місці, де Міссісіпі широкий на милю, простягся подовгастий, вузький, лісом укритий остров, з пісчаною лавою з одного боку. В тому місці дуже зручно було приставати човнами. На острові не жив ніхто і він лежав досить далеко аж під другим берегом, що його вкривав густий, непроходимий ліс. Оцей Джексонів остров і вибрали собі хлопці. А на кого вони мали нападати, про те й не думали. Швиденько знайшли ще Гекльбері Фіна, і той радо пристав до них. Для нього всяка карієра була добра. Потім хлопці розійшлися, умовилися зійтися на безлюдному березі дві милі вище місточка — в одинокий для всіх змовників час — опівночі. Там стояла маленька дараба, яку хлопці задумали собі забрати. Кожен мав принести вудку й гачок, а з їжі, що лиш котрий зможе потайки забрати, як то й лицює таким розбійникам. Ще не вечеріло, а кожний мав уже всьо готове, і всі три гордо розпустили вістку, що „місточко незабаром щось почує“. Але кожному, кому це сказали, веліли заприсягти, що буде мовчати й дожидати. Перед північчю Том зявився перший з вареною шинкою та ще з якимись харчами і станув у пустім чагарнику на шпилі, відки міг далеко бачити. Ніч була зоряна, тиха. Величезна ріка дрімала неначе океан. Том надслухував — тихо, ніщо й не шелесне. Він свиснув, і з долини хтось відповів. Том свиснув ще двічі і знову така сама відповідь. Нарешті хтось півголосом спитав:
