подію. Сід запримітив, що Том ніколи в тій забаві не буває слідчим, хоч звичайно любив при таких забавах бути першим. Хитрому Сідові впало в очі й те, що Том не хоче бути навіть свідком, і це здалося йому дивним. Том не любив ніякого слідства, і де лиш міг оминав його. Сід тому дивувався, але не говорив про те нікому. Нарешті й та забава вийшла з моди і перестала турбувати Томове сумління.
В ті дні турбот і смутку Том умів що дня, або бодай кожного другого дня, підкрастися під маленьке закратоване тюремне віконце і нишком вкинути „душогубові“ ріжні дрібнички, які тільки міг роздобути, щоб його потішити. Тюрма була невелика, цегляна будівля, що стояла посеред мочарів за містом. Сторожі там не було, бо й вязні бували там рідко коли. Оці дарунки облекшували тяжке Томове сумління.
Міщани мали велику охоту запакувати в тюрму індійця Джо за крадіж мерців. Але всі боялися його як вогню і ніхто не найшовся такий сміливий, щоб перший кинув камінь. Відтак і забули про те. Джо хитро починав оба свої свідчення прямо від бійки, не згадавши, що попереду викопано трупа. Отже рішили, що буде найліпше, бодай покищо, не виводити цеї справи перед суд.
Зайшла одна нова подія, яка так опанувала Томову душу, що він забув про свої тайні турботи. Бекі Течер перестала ходити в школу. Кілька днів боровся Том зі своєю гордістю і старався вибити собі подругу з голови, — але не міг. Не знати, як воно сталося, досить, що вечером блукав коло дому її батька і… був дуже нещасливий. Вона була хора. А що, як вона вмре? Ця думка дуже його мучила. Втратив вже охоту стати славним во-
