мові цілий тиждень спокійно спати. Раз ранком сказав Сід:
— Томе, ти так усю ніч кидаєшся в ліжку і говориш крізь сон, що не даєш мені спати.
Том зблід і спустив очі.
— Се недобрий знак, сказала поважно тітка Поллі. Що тебе так мучить Томе?
— Нічого тіточко, я не знаю, — але його рука так задрожала, що розлив каву.
— І такі якісь дурниці плетеш — говорив далі Сід.
— Нині, в ночі ти кричав: „Се кров, ой кров, ніщо инше, лиш кров. І так кілька разів. А потім сказав: „Не муч мене так, а то я роскажу всьо, всьо“. Щож ти таке роскажеш?
Томові закрутився в очах світ. Не знати, що булоб далі, якби нагло і тітка не оживилася і несвідомо не прийшла Томові в поміч:
— Ну, та сеж ясно — сказала вона. — Та се те страшне вбийство так налякало його. Мені самій кожної ночі воно сниться. Мені іноді сниться, що то мене саму вбили.
Мері сказала, що й з нею останніми днями теж саме діється. Здавалося, що це Сіда заспокоїло. Том скоро зник їм з очей і відтоді жалівся цілий тиждень на біль зубів та на ніч обвязував собі уста й щоки хусткою. Він і не догадувався, що Сід слідить його що ночі, часто зсуває нишком обвязку, спирається на ліктях і довго щось надслухує, а потім знову насуває хустку на своє місце. Том потрохи заспокоювався, біль зубів став йому надоїдати і він це залишив. Якщо Сідові й повелося з того, що Том говорив крізь сон, зліпити хоч одну стрічку, то він про те мовчав.
Тимчасом Томові товариші вигадали нову забаву: робити урядові оглядини котячих трупів. І така забава їм не надокучила, а Томові завсіди нагадувала страшну
