белькотав нещасний, здрігаючись; потім махнув безсилою рукою і тихо простогнав:
— Роскажи їм, Джо, все… все… адже все пропало.
Гекльбері і Том стояли перелякані і мовчки слухали, як безсердечний брехун спокійнісенько свідчив проти Поттера. Вони сподівалися, що ось-ось ударить грім з ясного неба в голову того брехуна, і дивувалися, що грому нема. А коли індієць скінчив і стояв перед ними і цілий і живий, в їх серця вкралося бажання зломити присягу і ратувати життя нещасливого, невинного вязня. Та зараз же й схаменулися. Вони були певні, що душогуб продав свою душу чортові, і якжеж їм з такою силою зачіпатися?
— Чому ти не втік? Чого прийшов сюди? — запитав хтось.
— Я не міг… я не міг, — жалісно стогнав Муф. — Я хотів був тікати, але мене тягло сюди. — І він знову гірко заплакав.
Через кілька хвилин пізніше Джо повторив спокійно те саме й під присягою. А що й тепер не вдарив грім, то хлопці ще більше впевнилися, що Джо запродав себе чортові. І він став для них такий таємничий і цікавий, що очей не могли від нього відвести. Вони постановили в душі слідкувати за ним, особливо в ночі, а може пощастить їм хоч одним оком глянути на його страшного пана-діявола.
Індієць Джо поміг підняти й положити тіло вбитого на віз. Люди аж захвилювалися, коли побачили, що рана стала кровавити. Гек і Том думали вже, що аж тепер відкриють правдивого душогуба, та завелися, бо люди загомоніли:
— Нема чого дивуватися, що кров пустилася. Адже три кроки від трупа стоїть же Поттер!
Страшна тайна і неспокійне сумління не давали То-
