гарна мідяна кулька, що дарував був Бекі. Зітхнув довго й гірко. До його горя ще того не доставало.
Загомоніло опівдні місточко, почувши страшну вість. Не треба було телєґрафу, про який тоді ще ніхто не знав; новина перелетіла з уст до уст, з хати до хати, швидче всякої телєґрами. Учитель пустив дітей домів, — бо що подумалиб про нього в місті, якби він того не зробив. Говорили, що при вбитім найшли закрівавлений ніж; хтось пізнав, що се ніж Поттера. Говорили, що якийсь міщанин ідучи пізно в ночі, видів Поттера, як вмивався в потоці — і Поттер став швидко втікати, як тільки його побачив. Дуже це все підозріле, особливо те, що Поттер вмивався, бо він того не робив ніколи. Казали, що вже перешукали ціле місто в погоні за „убийником“. (Люди звичайно дуже скоро всьо знають і судять). Але Поттера не годні знайти. На всі сторони розіслали кінну погоню і шеріф певний, що ще до вечера його певно зловлять.
Все місто бігло на цвинтар. Том забув про своє горе і пішов за людьми. О, він радо був би побіг куди інде, але якась страшна, невідома сила тягла його туди. Прийшовши на страшне місце, протиснувся поміж людей на перед і побачив жахливу картину. Йому здавалося, що цілі віки минули від тої хвилі, як він тут був. Хтось ущипнув його в руку. Він оглянувся і побачив Гека Фіна. Та зараз же від себе відвернулися, бо боялися, щоб хто не підглянув, як вони на себе дивляться. Але людям було не до них. Усі дивилися на жахливу картину і пошепки розмовляли про душогубство.
Тільки й чуть було: Бідний! Бідний! Такий ще мо-
