По сонцю вгадав, що вже пізно. Він мерщій схопився. Чому його не будили, не зганяли, як звичайно?
Це його турбувало й не віщувало нічого доброго. За пять хвилин був уже одягнений і збіг у низ невиспаний і сердитий. Семя сиділа ще за столом, але всі вже поснідали. Ніхто йому не докоряв, але й ніхто не дивився на нього. Тихо, якось дивно святочно було в кімнаті — і серце бідолашного грішника аж стискалося з болю. Він сів за стіл, намагався удавати веселого, але це йому не вдавалося. Ніхто не відповідав і не сміявся. Том замовк, а на серці стало ще сумніше.
Після снідання тітка взяла його на бік. І Том уже тішився, що зараз його вибють — та й буде по всьому. Але сталося інакше. Тітка Поллі стала плакати й питала, чому він стільки горя завдає її старому серцю. Нарешті сказала, що як так далі поступатиме, то й сам себе знівечить і її з світа зжене, бо вона вже не має сили напутити його на добру дорогу і сама вмре з горя. Це було гірше, як тисяч різок, бо його серце було вразливіше ніж тіло. Він розплакався, просив прощення і обіцював поправитися. Нарешті пущено його на волю, але він почував, що йому прощено не зовсім, і що тітка не дуже вірить його обіцянкам.
Він вийшов з дому такий сумний і прибитий, що не мав охоти пімститися на зрадливім Сіді, і Сід непотрібно втік другими дверми. Том пішов у школу сумний і важко було йому на серці; різками покарали його і Джо Гарпера за те, що вчера не були в школі. І він се приняв байдужно, як людина, що в неї далеко більше горе. Потім сів на своє місце, спер лікті на стіл, а голову на руки, і очі впялив у стіну. Глянувши на нього, всякий подумав би, що він зазнав найтяжчого в світі горя. В лікоть давило його щось твердого. По якімсь часі якось ліниво підніс лікоть, недбало й зітхаючи взяв щось у папір загорнене в руки і розгорнув. У паперці була загорнена
