— Не велику я маю охоту. А що, як то індієць Джо?
І Томові стало боязко. Але спокуса була за велика і хлопці наважилися подивитися, але як тільки хропіння втихне, чим дуж утікати. От і пішли навспинячки — Том попереду, а Гек за ним. Може пять кроків перед тим, що хропів, Том наступив на сухий патик і він голосно хруснув. Сонний застогнав, повернувся і місяць освітив його обличчя. Се був Поттер. У хлопців аж у серці похололо, коли він ворухнувся. Але їх страх минув швидко. Обережно висунулися з гарбарні, відійшли трохи і пристанули, щоб попрощатися. Знову перервало нічну тишу довге, жалібне виття собаки. Вони озирнулися й побачили, що недалеко від того місця, де лежав Поттер, стоїть собака повернувшися до нього головою і виє, піднявши морду в гору.
— Ой, то вона йому виє — закликали обидва нараз.
— Томе, я чув, що перед хатою Джонні Міллєра вив о півночі безпритульний пес і сова сиділа тоді на даху. Вже кілька тижнів тому, а таки там ще досі ніхто не вмер.
— Знаю, знаю. Не вмер ніхто, то правда, але зараз в суботу впала Ґрес Міллєр на ватру і страшно попеклася. Ти це знаєш.
— Ну, так, — але таки не вмерла, а навіть їй уже полекшало.
— Ну, ну, зачекай, вона мусить умерти, саме так, як і оцей Поттер. Так кажуть неґри, а вони, небоже, вже знаються на таких справах!
Хлопці розійшлися.
Коли Том влазив крізь вікно в свою кімнату, вже майже світало. Він обережно роздягнувся і ліг радіючи, що ніхто не завважив його нічної прогульки. Він і не догадувався, що тихенький Сід, який так ніжно хропів, не спить уже добру годину і бачить його добре.
Том у ранці прокинувся. Сіда вже не було в хаті.
