накривалом і привязали мотузом. Поттер видобув із кишені великий мисливський ніж, відрізав звисаючий кінець мотуза і сказав:
— Ми вже зробили свою роботу, старий різуне, а тепер або додаси нам іще пять долярів, або не рушимося з місця.
— Так, то розумію, докинув індієць Джо.
— А се що значить? — скрикнув розлючений доктор. — Ви жадали грошей наперед і дістали всі, на тому й кінець.
— Ага, дістали, — зашипів індієць Джо і підступив до лікаря, який швидко зірвався з місця.
— Але в нас з тобою ще инші є рахунки. Перед пятьма роками ти прогнав мене як собаку з кухні свого батька, коли я просив кришки хліба. „Сей волоцюга прийшов сюди за чим иншим“ — сказав ти тоді. А коли я заприсягнувся, що віддячуся тобі за це, хочби й по сто роках, тоді велів твій батько посадити мене в тюрму. Ти думаєш, що я те все забув? Не дурно в мене в жилах пливе індійська кров. Тепер ти в моїх руках, і тепер ми з собою швидко скінчимо рахунки.
Він підступив до лікаря і намірився кулаком йому в лице. Але той штовхнув індійця і повалив на землю. Поттер випустив свій ніж на землю і крикнув:
— А се що? Я не дам бити свого товариша!
В сюж мить Поттер і лікар счепилися руками і стали боротися, витоптуючи траву і вириваючи запятками землю. Індієць Джо тепер схопився, його очі аж горіли від люти. Він підняв Поттерів ніж, і як кіт ходив довкруги борців, дожидаючи догідної хвилі. Аж лікар зручним ударом вихопився з рук Поттера, вхопив важке віко домовини і вдарив ним Поттера. Той тільки простягнувся. В цюж хвилину прискочив Джо і вбив лікареві в груди ніж аж по саму колодку. Лікар повалився на Поттера, на якого лилася кров. Місяць сховався за хма-
