алеж упав у кропиву і за скоро, як на мерця, схопився на рівні ноги.
Потім хлопці повдягалися, запрятали свою зброю і пішли, щиро жалкуючи, що нема вже славних опришків. Вони дуже сумнівалися, чи новітня цивілізація дала щось такого, що моглоб заступити цю велику втрату. Вони присягалися, що воліли би бути один рік опришками в Шервудськім лісі, ніж ціле життя президентом Злучених Держав.
Як звичайно, виправила тітка Поллі й сього вечера Тома і Сіда о пів до десятої спати. Вони помолилися і Сід заснув скоренько. Але Том не спав і дожидав чогось нетерпляче. Час ішов без краю довго. Йому здавалося, що вже скоро світ, а годинник продзвонив ще тільки десяту. Тома брала розпука. Йому хотілося кидатися на ліжку з боку на бік, так дуже нетерпеливився та боявся розбудити Сіда. Через те лежав тихо, розплющивши в темряві очі. Довкруги було тихо-тихо. Помалу його вухо почало ловити у тій тишині слабі, ледве чутні звуки. Виразно стало чути, як тикає годинний, як старі бальки тріщать таємничо, як легко скриплять сходи. Ясно, що гуляють домовики. З тетиної кімнати йшло спокійне хропіння. Десь зацвіркав цвіркун, а де, тяжко вгадати. В головах ліжка застукав тихенько хрущик, що точить дерево, се годинник смерти — певний знак, що хтось незабаром умре. Том увесь здрігнувся. Десь далеко завила собака, десь дальше друга… Том аж сціпенів з трівоги. Йому здавалося, що час припинився і що настала вічність. Нарешті якось задрімав. Годинник продзвонив одинацяту, але він не чув уже того. Нараз крізь свій легкий сон почув, як жалісливо замявкав кіт. У сусіда
