— се вже певно, і Том мусів з тим погодитися. Але тут він захотів мати знову бодай ту кульку, яку кинув геть. Взявся пильно шукати, але не знайшов. Тоді вернувся до своєї комори, станув так, як стояв, коли кинув кульку, потім виняв із кишені другу, кинув її в тім самім напрямі і сказав:
„Бігай, брате, бігай,
Свого брата шукай!“
При тому добре уважав, куди летить кулька, пішов туди і шукав.
Але кулька мусіла впасти або за далеко або за близько. Том ще двічі зробив те саме. І тоді пощастило. Обі кульки лежали лиш на одну стопу від себе.
Саме в тій хвилині понісся по зеленому лісі слабий голос бляшаної трубки. Швиденько скинув Том із себе жакет і штани, підперезався одною шлейкою, витягнув зпід купи ріща лук, стріли, деревляний меч і бляшану трубку і так узброєний кинувся бігти. Ноги в нього були голі, а сорочинка маяла. По хвилі пристанув під високим вязом, заграв у трубку, відповідаючи на гасло і став підкрадатися, розглядаючися навкруги. Шепотом дав приказ свойому війську, що істнувало лише в його уяві:
— Стійте хлопці! Ні з місця, аж затрублю!
Перед ним станув Джо Гарпер так само одягнений і від пят по голову узброєний як і Том.
— Стій! — скрикнув Том. Хто сміє без мого дозволу ходити сим Шервудським лісом?
— Ґю з Ґюсборну не потребує нічийого дозволу! А ти хто такий, що, що… — що важишся так промовляти до мене? — відповів йому Том, бо вони розмовляли, так як було в книжці.
— А ти хто такий, що насмілюєшся так промовляти до мене?
— Питаєш, хто я такий? Я Робін Гуд — і твої нікчемні кістки скоро дізнаються, з ким маєш діло.
