ревляне. Хлопець засунув руку в ямку, промовивши заклинання:
„Чого нема, зявися тут,
А що вже є, лишися тут!“
Потім відпорпав землю і дібрався до соснової ґонти. Підніс її, а там мала комора скарбів, а її спід і стіни були також з ґонт. В середині лежала одним одна скляна кулька. Його здивування не мало краю. Почухався в потилицю і сказав сердито:
— Ну, се вже хіба світ кінчиться!
Кинув кульку далеко від себе і задумався. Дивне диво! — Така певна штука! — Вірив в неї він, вірили й всі товариші — а не повелося. Цеж усім відомо, що коли закопати таку кульку, примовляючи при тому, що треба і зіставити її там тижнів зо два, а потім її відкопати, примовляючи знову такі самі слова, то певно знайдуться там усі кульки, які хто коли загубив, бо та кулька притягне всі, хочби як далеко вони були. Нараз показалося, що се неправда. Томова віра захиталася. Часто чував, що це вдавалося, і ніхто ніколи не говорив про невдачу. Правда, він забув, що сам уже давніше пробував це чарування, та нічого з того не виходило, бо звичайно забував, де закопав свою кульку. Довго міркував над своєю невдачею і доміркувався, що се певно якась чарівниця вмішалася і знівечила його чари. Треба одначе переконатися, чи воно справді так. Він вишукав в піску лійковату ямку з дірочкою посередині, положився на землі, припав ротом до дірочки і промовив:
„Жучку, жучку, лізь сюди,
Мені правду роскажи!“
І ось пісок заворушився, виліз із дірки малий, чорний жучок, але перелякався і зараз же сховався.
— Ага! Боявся сказати! Значить справді, це чарівниця накоїла. Я так і знав! Чарівниці не переможеш
