— Ну, заручена, щоб піти замуж.
— Ні, ще ніколи.
— А хотілаб?
— Може, я не знаю. А як це робиться?
— Як? Дуже просто. Мусиш лише сказати якому хлопцеві, що підеш тільки за нього, а більш за нікого на все, на віки, і поцілуєшся з ним. От і все! Кожен може це зробити.
Поцілувати? Але на щож аж цілувати?
— Не знаю, але такий уже звичай; всі так роблять.
— Невже всі цілуються?
— Авжеж усі, що любляться. А ти памятаеш, що я написав тобі на табличці?
— Так.
— А що?
— Не памятаю.
— А хочеш, щоб я сказав?
— Не треба… краще иншим разом, завтра…
— Ні, Бекі, нехай сьогодня, зараз… Я скажу тихенько, на ушко.
Бекі завагалася. Том зрозумів, що вона згоджується, обняв її і прошепотів щось тихо-тихо, притулившися устами до самого ушка.
Потім став заохочувати:
— А тепер ти мені скажи те саме.
Вона хвилину отягалася, а потім сказала:
— Відвернися, щоб не бачив мене, а я тоді скажу. Тільки нікому в світі не кажи! Але ти, Томе, скажеш.
— Нікому в світі, Бекі! А тепер скажи!
Він відвернув голову, вона несміло нахилилася до його уха так, що аж торкнулася устами до його кучерів і прошепотіла:
— Люблю тебе!
Потім схопилася і стала бігати кругом столів і лавок. Том у слід за нею. Нарешті заховалася в куточок
