два хлопці не бачили й не чули більш нічого. Нарешті перейшло щастя зовсім на бік Джо. Нещаслива комаха безпорадно кидалася то сюди, то туди, і стала так неспокійна як і обидва хлопці. Але як тільки підлазила так, що ось ось перелізе на Томів бік, а Томові пальці вже аж свербіли з нетерплячки, — Джо завертав її зручно шпилькою назад у свій бік. Врешті Том не витримав. Спокуса була за велика. Він простяг руку зі шпилькою. Джо спалахнув гнівом.
— Томе, без шахрайства! Лиши!
— Я хочу його тільки дрібочку підігнати, Джо!
— Лиши його — кажу тобі!
— Та я справді тільки дрібочку…
— Дай спокій, кажу тобі!
— Ані думаю!
— Що се значить? — кліщ на мойому боці.
— Слухай но, Джо Гарпер. А чияж се комаха? Твоя, чи моя?
— Се мені байдуже, чия. Тепер вона на моїм боці, і ти не смієш її торкатися, а як ні…
— Ану заложімся, що торкнуся. Комаха чейже моя і мені вільно зробити з нею, що схочу — хочби там не знати що! Ой, ой!
По Томових плечах свиснула різка і вкусила теж Джо у спину. Зо дві хвилини сипався порох з жакетів обидвох хлопців на превелику втіху цілої кляси. Обидва хлопці так захопилися своєю забавкою, що навіть не помітили, як у клясі все втихло, і як учитель навспинячки підкрадався до них, а потім станув за їх плечима. Він приглядався добру хвилину їхній забаві, а тоді й сам до неї вмішався.
Коли в полудне скінчилася наука, підбіг Том до Бекі Течер і шепнув їй на ушко:
Надінь капелюх і удавай, що ідеш до дому. А коли
