гуло монотонно як бджоли і від того жужжання ще більше хотілося дрімати. Ген далеко знімалися зелені гори, оповиті рожевим туманом від горячих промінів, де-не-де показалася пташка, зрештою не було видно нічого живого окрім коров, та й ті дрімали.
Томові страшно хотілося як найшвидше вирватися на волю, або хоч чим небудь звеселити себе, щоб той час не був такий довгий.
Сягнув у кишеню і його обличчя зараз розяснилося. Нишком витяг він коробочку, виняв кліща і пустив його на довгу гладеньку лавку. Нещаслива комаха аж зраділа з вдячности, але недовго, бо ледве зачала свою веселу мандрівку, а вже припинив її Том шпилькою і повернув у другий бік.
Біля Тома сидів його великий приятель Джо Гарпер. Він теж нудився як і Том, і через те зрадів дуже з нової забавки. Вони приятелювали цілий тиждень і тільки в одну суботу ставали ґенералами двох ворожих армій. Джо добув зараз і свою шпильку з підшивки жакета і взявся допомагати Томові муштрувати бранця. Забавка де далі ставала цікавішою. Але Том завважив скоро, що один одному заваджають і що треба завести якийсь лад. Він потягнув на лавці рівну чертку від гори до долу.
— Тепер — каже — уважай! Поки кліщ буде на твойому боці, ти його муштруй, а я буду сидіти тихо, але як перелізе на мій бік, то ти його не займай так довго, як довго буде в моїй країні. Розумієш?
— Добре. Ану, зачинай, — заохочував нетерпляче Джо.
Кліщ утік Томові і переліз чертку. Джо лоскотав його, аж поки кліщ переліз границю. Так повторилося кілька разів. Поки один хлопець муштрував кліща шпилькою, другий приглядався із запертим віддихом; обидві голови нахилялися близько над табличкою, оби-
