І тепер працювала різка на хребті Тома, аж поки вчителева рука втомилася.
— Тепер, мій сину, йди і сідай за кару коло дівчат. І нехай тобі буде це пересторогою.
Регіт, який повстав в кімнаті, збентежив — здавалося — хлопця, і він трохи засоромився, але в дійсности він осягнув те, чого бажав і був щасливий, що сидітиме біля свого щастя. Несміливо присів він на самім краєчку лавки, а дівчинка відсунулася від нього далі, гордо закинувши голову. Навкруги перешіптувались, підсміхались, але Том сидів тихо, сперши руки на довгу, низьку лавку і — здавалося — дивився дуже уважно в відчинену книжку. Скоро перестали звертати на нього увагу і в клясі знову, як звичайно, запанував школярський гамір. Тепер став він крадькома зиркати на свою сусідку. Вона завважала се, задерла носик і повернулася до нього спиною. Колиж знову, ніби нехотячи, зиркнула на свого сусіда, побачила, що перед нею лежить прегарна мореля. Вона відсунула її від себе, але Том помалу знову підсунув морелю; вона знов відсунула її, але вже не так остро. Терпеливо підсунув Том морелю втретє і вона вже не відсунула. Тепер Том надряпав на своїй табличці: „Прошу тебе, візьми собі її, у мене ще єсть“. Вона прочитала, але не ворухнулась. Тепер став хлопець рисувати щось на табличці і заслонював свій рисунок лівою рукою. Спершу ані глянути не хотіла дівчинка на малювання, але потім ледве помітно зацікавилась. Том рисував далі і ніби потонув цілком у своїй роботі. Дівчинка кілька разів пробувала зазирнути через плече на рисунок, але хлопець удавав, що не бачить того. Нарешті не витримала й несміло прошептала:
— Дай мені подивитися…
Том трошки відслонив свій малюнок. Це була смішна карикатура дому з двома баштами і комином, з якого знимався дим, закручуючися мов коркотяг. Дівчинка
