— Тіточко, я справді думав, що втрачу палець. Так дуже боліло, так боліло, що я й забув про свій зуб.
— Про зуб? А щож там з твоїм зубом знову?
— Ох, він холітається і страшно болить.
— Ну, ну, тільки не стогни! Отвори уста! Ага, він справді холітається, але від сього ніхто не вмирає. Мері, дай но шовкової нитки і принеси з кухні головеньку.
— Ой, тіточко, не треба його виривати, вже перестало боліти. Вже ані трохи не болить. Я вже не хочу лишатися дома і піду до школи.
— Ага, так ти счинив усю ту комедію на те, щоб не піти до школи? Ти був би радо пішов ловити рибу — правда?! Ей, Томе, Томе! я тебе так люблю, а ти тільки й роздумуєш над тим, якби то своїй старій тітці спричинити грижу своїми пустощами.
Тимчасом Мері принесла вже дентистичні прилади. Тітка привязала один кінець шовкової нитки до Томового зуба, а другий кінець до ліжка так, що нитка була сильно натягнена. Потім ухопила головеньку і підсунула Томові мало не в очі. Том здрігнувся, а зуб теліпався уже на нитці.
Але за всяку муку мусить бути нагорода. Як після снідання Том поплівся до школи, то всі товариші стали йому заздрити, бо ні один із них не годен був так надзвичайно штучно плювати, як се робив Том крізь нову щербину у верхнім ряді зубів. Кругом його зібрався цілий гурт хлопців, а про того хлопця, що врізав собі палець і тільки що передтим звернув на себе увагу всіх, тепер відразу всі забули. Він відійшов ображений і промовив з уданою погордою: „Ай велика штука плювати так, як Том Соєр“. „Квасний виноград“, — насміхався один хлопець і розвінчаний герой пішов геть.
Незабаром потім Том зустрів малого бурлаку Гекльбері Фіна, сина страшенного пяниці, що на все місточко славився пянством. Гекльбері ненавиділи щиро всі мами
