пригадав собі, як то недавно лікар росказував, що як занедбати хоч маленьку ранку, то через таку дурницю можна пролежати два, а то й три тижні, а навіть і зовсім позбутися пальця. Зрадівши, висунув зпід накривала ногу, на якій мав зранений великий палець. Оглянув — добре. Та лихо в тому, що не знає, як та хороба виявляється. Але треба спробувати — може й пощастить! І став голосно постогнувати.
Але Сід спав собі спокійненько далі.
Том застогнав голосніше і йому навіть здалося, що палець справді болить.
Сід не ворушився.
Том відпочив трохи, зібрав сили і знову застогнав на всю кімнату.
Сід усе спав далі — аж хропів.
Це розсердило Тома. „Сіде, Сіде!“ кричав і штовхав брата під бік. Се помогло і Том став наново стогнати. Сід позіхнув, витягнувся, протер очі, сперся на лікті і видивився на Тома. Том жалібно стогнав далі.
— Томе, Томе!
Не відповідає.
— Томе, Томе, що тобі таке? — і почав трусити його та трівожно зазирати в вічі.
Том простогнав:
— Ой, Сіде, Сіде, дай мені спокій, мене болить!
— Та щож тобі сталося, Томе? Я покличу зараз тітку!
— Лиши… не треба! Може воно минеться. Не клич нікого…
— Ні, треба закликати. Не стогни так, Томе, бо мені аж страшно. Чи вже довго болить тебе так?
— Ой, уже кілька годин. Ой-ой-ой! Не штовхай так. Сіде, ти вбєш мене!
— Чомуж ти не збудив мене скорше? Ой, Томе, пе-
