бо звичайно перед чужими вчителі ним „пописувалися“. Тільки старші школярі могли зібрати потрібні картки і своєю витревалістю здобути біблію. Через те, як довелось кому її одержувати, то се була велика, незвичайна подія в школі. Той, кому припало те щастя, ставав героєм дня, а в грудях кожного займався святий жар до праці, що трівав часом і кілька тижнів.
Дуже горячим бажанням Тома було дійти й собі до такого відзначення — та не задля біблії, зовсім ні — він бажав тільки тої слави, того блеску.
Надійшла хвиля, коли пастор Вальтер вийшов на проповідницю, заткнувши вказуючий палець поміж листки співаника і попросив о увагу.
Що разу, як пастор недільної школи виголошує свою звичайну коротку промову, то неминуче держить співаник у руці так само, як співачка, що вийшла співати сольо на концерті держить у руках ноти. А нащо — того ніхто не знає, бо ні він не зазирає в співаник, ані вона в ноти. Пастор був худий чоловік, років трицять пять, з рудою борідкою і підстриженим рудим волоссям. На ньому був сильно накрохмалений ковнір, що підпирав підборіддя і вїдався в щоки острими ріжками так, що як пастор хотів обернути голову, то мусів повертатися цілим тілом. Підборіддя його лежало на широкій білій краватці з вистріпаними краями. Носики чобіт були задерті вгору як совги. Така тоді була мода. І молодим чепурунам добре доводилося попрацювати і цілими годинами впирати носики до стіни, щоби вони задерлися вгору. Він був поважний, добрий і чесний; до святих місць і річей відносився з такою повагою, що в неділі навіть його голос мимоволі ставав инший.
— Тепер дітоньки сидіть спокійно і слухайте уважно кілька хвилин. От так, так. То гарно. Он там бачу, як маленька дівчинка заглядає в вікно. Вона думає, що я виліз на дерево, щоби навчати малих пташок. (Веселе
